Історія – скарбниця наших діянь,
свідок минулого, повчальний приклад
для сучасності, застереження на майбутнє.
Сервантес
Історичне минуле - невід’ємна частина національної культури кожного народу. А дбайливе ставлення до давніх пам’яток, творчої спадщини – один із показників культурної політики будь-якої держави. Кожна країна, кожен народ у світі з великою повагою ставляться до своєї культури. І це не дивно, адже вона збережена в найвизначніших пам’ятках – музеях, якими пишається народ і які складають основу його ментальності, історії, традицій.
Музей не випадково називають «чарівною машиною часу». Зібрані в музеї документи й предмети зберігають пам’ять минулого, передають її як естафету нащадкам, підтримують і розвивають зв’язок часів і поколінь. Мова шкільного музею – це мова оригіналу, першоджерела історичної інформації. Документальні матеріали яскраво, доказово і переконливо розповідають про події минулого, допомагають відтворити, реконструювати їх, воскресити справи і вчинки людей, дати їм правильну оцінку, дозволяють виробити наукові погляди й переконання, формувати політичну й моральну культуру.
При Нобельській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів було створено музей « Історія рідного села». Відкриттю музею передувала велика і багаторічна робота по збиранню експонатів, документів , спогадів про історичні події нашого краю, проведена вчителями та учнями школи та членами гуртка «Червоні слідопити». Засновником його стала вчителька української мови та літератури Сарич Світлана Павлівна.
Першими екскурсоводами музею були учні школи: Криневич Л. Г., Куликович М. В., Богданович С. М., Проневич Н. С. В січні 1989 року завідуючою музеєм стала вителька початкових класів Криневич Лідія Михайлівна. З 1990 року по травень 1991 року завідувачем музею був Куликович Леонід Васильович.
Музей був відкритий 8 лютого 1988 року. Першими його відвідувачами стали учні 3 класу, яких в цей день прийняли в піонери.
Кімната-музей складалася з 4 експозицій і етнографічного куточка, які зберігаються і оновлюються постійно.
«Історія рідного села»
Історія нашого села дуже стародавня. Вперше село Нобель згадується в Іпатіївському літописі за 1158 рік. Прошуміли над цим древнім поліським поселенням, що лежить на березі Прип’яті і озера Нобель, січі князівських міжусобиць, пронеслися смертоносні буревії ординських набігів. В ХVІІ столітті наше село зруйнували татари. Але працьовиті руки наших далеких предків знову й знову відроджували село з руїн, боронили його від зазіхань чужоземців.
Звістку про повалення самодержавства жителі краю зустріли з радістю. Радянську владу було проголошено в січні 1918 року. Розпочався розподіл між селянами поміщицького майна.
На перешкоді дальших перетворень стали австро-німецькі інтервенти, які в лютому 1918 р. окупували територію Рівненщини, в тому числі і наше село.
Громи громадянської війни не принесли для поліщуків довгожданної волі. В кінці вересня 1920 року мирне будівництво було перерване новим наступом польських інтервентів.
За Ризьким мирним договором 1921 року до поміщицької Польщі відійшли західні області України і Білорусії. Нобель, як і інші села, ввійшов до складу Волинського воєводства з центром у місті Луцьку.
Протягом майже двох десятиліть свого панування на Західній Україні поміщицький уряд Польщі проводив політику перетворення західноукраїнських земель на аграрно-сировинний придаток.
Про нужденне життя селян під поміщицьким гнітом свідчать спогади старожилів. Навіть буржуазна газета «Ілюстровани кур’єр цодзени» змушена була констатувати: « Селянська хата тут – це низька халупа. Часто від 9 до 11 дітей живе в одному приміщенні з поросятами, курами, а іноді з великою рогатою худобою. Селянин разом зі своєю сім’єю спить на дошках, встановлених на спеціальних підпорках. Про будь-яку гігієну годі й говорити. А втім, хто думатиме про гігієну, коли часто-густо їсти нічого. Основна їжа селян – це картопля, солоні огірки і більше нічого. Хліба нема. Про м’ясо давно забули. Цукор існує тільки у фантазії, як щось недосяжне. Виготовлення їжі дуже просте. Ранком варять картоплю на весь день і поливають її «розсолом» з-під огірків.
Чим ближче до сівби, тим стає тяжче… По селах блукають голодні, бідні, виснажені діти… Предметом розкоші в селі є гас і махорка.»
Трудящі краю боролися за своє визволення , а також і національне, за возз’єднання з єдинокровними братами і сестрами. Ця мрія здійснилася золотої осені 1939 року під час визвольного походу Червоної Армії на західноукраїнські і західнобілоруські землі.
22 червня 1941 року мирне життя було перерване віроломним нападом німецько-фашистських загарбників на Радянський Союз.
«Вони були першими»
Нелегкими були повоєнні роки. Та життя брало своє. Залікувавши фронтові рани, ставали до плуга, створювали нові сім’ї. В 1948 році організовується перший колгосп « 30 років ВЛКСМ». Очолив колективне господарство вже перевірений на ділі колишній голова сільради Микола Михайлович Ходневич. На його долю випали перші три роки встановлення колгоспу. Це пізніше в 50-х роках до 60% ріллі в колгоспах орали трактори Мутвицької МТС. А на початку колективізації основною тягловою силою в 4 бригадах були кілька пар коней і волів.
Не було й господарських будівель, ферм у сучасному їх розумінні. В одній бригаді розмістили коней, в іншій – корів. І все це в тісних пристосованих приміщеннях. Та не всі в селах Нобель, Дідовка, Котера, Млини, що ввійшли до складу колгоспу, з перших днів повірили в колективне життя. Були й такі, що вичікували, вагались.
У 1951 році правління колгоспу очолив Микола Васильович Ходневич. В 1953 році придбали першу вантажну автомашину, за кермо якої сів Микола Григорович Креневич. Потім головував Василь Омельянович Городецький, а в 1958 р. односельчани обрали на цю посаду Ходневича Сергія Миколайовича. Пізніше цю посаду займав Рожець Михайло Гнатович.
Серед пристендового матеріалу цієї експозиції знаходяться урядові нагороди першого голови колгоспу Ходневича Миколи Михайловича та доярки Ходневич Ганни Федорівни.
«Навіки в пам’яті народній»
22 червня 1948 року розпочалася Велика Вітчизняна війна – найстрашніша війна в історії людства. Безстрашні сини і дочки стали на захист своєї Вітчизни. Серед них – 120 наших односельчан. Безстрашні воїни віддавали свої життя за свою Батьківщину.
60 наших односельців не повернулися з поля бою. 60 із 120… Їх імена викарбовані на меморіальній плиті біля обеліска, що стоїть в центрі села, на нашому стенді, у Книзі пам’яті.
Серед пристендового матеріалу цієї експозиції «сиві трикутнички війни», які передала солдатська вдова – Гуринович Євдокія Артемівна.
«Ви мир відстояли, ми –збережемо»
60 наших односельчан не повернулися з фронтів Великої Вітчизняної війни… Та 60 – повернулися до рідної домівки, до своєї сім’ї, у рідне село.
Ми гордимося нашими доблесними солдатами, а особливо учасниками штурму Рейхстагу:
Савичем Павлом Максимовичем
Креневичем Кирилом Андрійовичем
Креневичем Іваном Максимовичем.
В музеї, серед пристендового матеріалу, зберігаються грамоти, подяки, орден Червоної зірки учасника штурму Рейхстагу Креневича Кирила Андрійовича. Орден Вітчизняної війни ІІІ ступеня, медаль « 40 лет Победы» - нагороди ветерана Великої Вітчизняної війни Ходневича Гната Семеновича.
«Безсмертний син Нобельської землі»
Так називають односельчани свого земляка-комсомольця Петра Івановича Ходневича.
Народився він 26 листопада 1949 року в с. Нобель Зарічнянського р-ну Ровенської обл.. в сім’ї хлібороба. В сім’ї були ще старші брат і сестра: Микола і Ольга.
В 1958 році Петро пішов до школи. Ще з малих літ полюбили його товариші за чесність, скромність, старанність до роботи.
В 1961 році Петра прийняли в піонери. Любив хлопчик працювати на пришкільній ділянці, брав участь у художній самодіяльності, гарно грав на гармошці вечорами у сільському клубі.
В 1966 р. Петро закінчив Нобельську восьмирічну школу. Помер батько, і юнак залишився вдвох з матір’ю. Вирішив працювати в рідному колгоспі. Петро добре зарекомендував себе на роботі і був направлений на курси трактористів в Зарічнянське об’єднання « Сільгосптехніка». Повернувшись після навчання в село, став працювати трактористом. До душі йому була механізаторська справа. Чесно працював, добросовісно. Багато мав подяк від правління колгоспу, портрет його був занесений на колгоспну Дошку пошани.
Влітку 1971 року подав заяву про вступ в члени ВЛКСМ. На комсомольських зборах був одноголосно прийнятий в ряди комсомолу. Одержати Комсомольський квиток не встиг.
26 липня 1971 року, рятуючи колгоспний хліб і техніку від вогню, на
22-ому році життя загинув комсомолець Петро Іванович Ходневич.
Нині комсомольський квиток зберігається в Рівненському обласному музеї комсомольської слави, у нас в музеї є лише його копія.
Серед пристендового матеріалу цієї експозиції знаходиться свідоцтво про народження П.І.Ходневича, копія комсомольського квитка, рушник, який передала в наш музей мати Петра – Варвара Максимівна.
В травні 1991 року керівником музею призначена Богданович Галина Антонівна.
Екскурсоводами на той час були Куликович В.М., Проневич Т. В., Гуринович М. А. Пізніше – Богданович О. М. і Шкльода Н. В., Назаренко А.С., Огейчук О.О., Токарчук Н. А.
На даний час екскурсоводами музею є Кречкевич В. В., Кононович О. В. та Ходневич Аделіна М.
Під час керівництва Галиною Антонівною у музеї було змінено експозицію « Історія рідного села та школи » та поповнено ще 4 новими експозиціями:
«Мій рідний край»
Дана експозиція ознайомлює з географічним
положенням села, топонімікою та легендами
озера Нобель.
«Край у минулому»
В цій експозиції представлені відомості про
місцезнаходження села Нобель на польській мові, і
печатку «Печь. Нобель мещанскаго управлення» та
її історію.
«Духовна святиня»
Ознайомлюючись з цією експозицією, ми поринаємо в цікаві відомості про зведення Спасо-Преображенської церкви села Нобель та перших церковнослужителів.
Після проведення першого Всеукраїнського фестивалю гумору « Лауреат Нобельської премії» була створена ілюстрована фотоекспозиція « Гумор у нашому краї».
Серед пристендового матеріалу є багато відомостей про створення, проведення, учасників, лауреатів премії та багато літератури подарованої письменниками-гумористами нашого краю.
Засновником фестивалю («хрещеним батьком») був доктор філологічних наук, письменник і літературознавець Григорій Штонь Він звернувся до Рівненської обласної адміністраціїї й запропонував: «А давайте втремо носа шведам! І заснуємо в Україні свою — Нобельську премію та щороку вручатимемо її найкращим гумористам. Бо, мовляв, поки хтось із наших земляків дочекається Нобелівської премії, то й друге тисячоліття спливе!»
Засновниками Нобельської премії є Нобельська сільська Рада Зарічненського району, Зарічненська районна державна адміністрація, районна рада, Рівненська організація Національної спілки письменників України, Управління культури Рівненської облдержадміністрації Творчий директор фестивалю — письменник-гуморист із селища Зарічного Роман Демчук.
Перший фестиваль відбувся наприкінці серпня 2003 року; були відзначені переможці у чотирьох номінаціях: «Краще сатирично-гумористичне видання (книга) України ХХІ століття», «Майстер художнього слова», «Пісенне мистецтво», «Оригінальний жанр». Згодом додалася ще п’ята: «Сатирично-гумористичний малюнок». Першими ведучими фестивалю були Демчук Роман Степанович та Раїса Цапун.
Емблема фестивалю
У 2005 році відбувся ІІІ фестиваль гумору. Він був прикметним тим, що на ньому вперше прозвучав гімн свята написаний поетом-гумористом Ростиславом Солоневським та композитором Андрієм Пастушенком.
Гімн фестивалю
„Нобельський лауреат"
Слова Ростислава Солоневського Музика Андрія Пастушенка
Страждала в муках Україна. Та родовід не обривався,
І, хоч була лиха година.
Народ наш вижив, бо сміявся.
Приспів: Усміхатися не гріх.
Сміх згуртує нас усіх.
Не зважайте на Чорнобиль. Приїжджайте всі у Нобель.
Узявши гумор і сатиру.
Як найгострішу нашу зброю. Заради злагоди і миру
Об землю гепнемо бідою.
Приспів:
Хай сила духу буде з нами. Коли зустрінемося з лихом . Боротись будем не сльозами,
А щирим українським сміхом.
Приспів:
Роль ведучих виконували письменники Лідія Рибенко та Віктор Мазаний.
У 2008 році пройшов V фестиваль, ведучими якого були Світлана Сарич та Григорій Бабич.
У 2011 році відбувся VІІІ фестиваль , ведучими якого були Демчук Роман та Шкльода Оксана.
У 2013 році відбувся ювілейний фестиваль.
В музеї історії села знаходиться етнографічний куточок, в якому зібрані побутові речі жителів села, знаряддя праці, експонати років війни.
В музеї зберігаються відомості про талановитого поета, прозаїка, перекладача Сергія Івановича Граховського, який народився в селі Нобель 25 вересня 1913 року. Коли Сергійку не було ще й року, розпочалася імперіалістична війна. Сім’я Граховських виїхала на свою батьківщину – містечко Глуськ Могильовської області.
У 1984 році Граховський відвідав село Нобель. Тут він зустрівся з поетом-гумористом із Висоцька Петром Красюком.
Спогади про відвідини села увійшли до його книги «Так і було» під заголовком «Дорога в малоліття».
12 грудня 2002 році перестало битися серце поета-земляка.
А в 2013 році в рідному селі відбулася зустріч письменників ріднокраю, які вшанували пам’ять Сергія Граховського літературними читаннями його власних творів та поезій Івана Пащука, Юрія Берези та ін.
У той день, біля сільського клубу, було відкрито меморіальну дошку, щоб увіковічнити пам’ять про поета-земляка.
Серед пристендового матеріалу зберігаються його книги: «Асенния гнезды», «Так і було», «Чекання», «Такі сині сніги» та побажання і звернення до своїх земляків.
Також там зберігаються книги талановитих земляків: художника-дизайнера Шкльоди Інни Василівни,
вчителя-методиста Богданович Оксани Миколаївни,
та теки-накопичувачі
Кімната-музей зберігає спогади своїх відвідувачів
У школі 1991 році було створено світлицю духовності «Берегиня». Трохи згодом, у 2013 році її було доповнено і перенесено в експозиційну залу біля музею. Тут знаходяться такі експозиційні розділи:
«Вишивка»;
«Ткацтво»;
«Речі домашнього вжитку»;
«Доля рушникова»;
«Знаряддя праці» та ін.
Протягом останніх років діяльність музею значно активізувалася. На базі музею проводиться значна методична та виховна робота. Для відвідувачів музею проводяться екскурсії, години пам’яті, круглі столи, виховні години, години спілкування, проходять зустрічі з старожилами та майстринями села, туристами інших країн та випускниками школи.
База музею використовується для проведення уроків українського народознавства, трудового навчання, історії, української літератури, годин спілкування.
Отже, призначення музею – не лише збирати та експонувати художні надбання нашого народу, а й повертати українські цінності в Україну. Повертати для тих, хто вважає себе громадянином України, любить її та хоче бачити її сильною і розвинутою, культурною і освіченою. Ми мріємо про те, щоб наш музей відвідувала велика кількість шанувальників українського мистецтва, щоб наші діти отримували естетичну насолоду у світі мистецьких образів і відчували повагу до митців минулого. Можливо, хтось із вас хоче просто відпочити, поспілкуватися або зустріти близьких за духом людей, то ми відкриті для всіх і пропонуємо вам зануритися в гармонію картин, яка неодмінно допоможе народжуватися думкам і почуттям…